Олександр Антонович Кошиць – хоровий диригент, композитор, етнограф, письменник-мемуарист.
Місце народження, освіта
Народився 30 серпня (за григоріанським календарем – 12 вересня) 1875 року в селі Ромашки (нині – Київська область). Походив зі старої священничої родини.
У 1884-му розпочав навчання в єпархіальній бурсі міста Богуслав.
Протягом 1897-1901 років навчався в Київській духовній академії, де здобув ступінь кандидата богослов’я.
Кар’єра
Після закінчення семінарії в 1896 році працював учителем у парафіяльній школі на Київщині.
Випустившись з духовної академії, працював викладачем на Кавказі: спершу – в Ставропольській духовній жіночій гімназії, а згодом – в Учительському інституті.
У літні періоди 1903-1905 років збирав і нотував козацькі пісні на Кубані. Після цього опублікував антологію “500 кубанських народних пісень”.
У 1904 році розпочався “київський період” Кошиця. Він викладав у кількох гімназіях й очолював хори Духовної школи, Школи сліпих, Комерційної школи та Університету Святого Володимира. Пізніше приєднався до Музично-драматичної школи Миколи Лисенка, де викладав хоровий спів, а згодом вступив туди на композиторський курс.
З 1911-го був запрошений викладати хоровий спів в Імператорському музичному училищі. Пізніше працював у консерваторії.
У 1912-му актор, режисер і громадський діяч Микола Садовський запросив його стати диригентом свого театру. Там Олександр Кошиць поставив опери композиторів Миколи Лисенка, Дениса Січинського, П’єтро Масканьї й не тільки, а також написав музику до постановок (зокрема, до твору Марка Кропивницького “Дай серцю волю, заведе в неволю” та п’єси Спиридона Черкасенка “Казка старого млина”).
Протягом 1916-1917 років був хормейстером і диригентом у Київській опері.
У 1917-му почав працювати в Музичній театральній комісії при Українській Центральній Раді.
За часів Директорії УНР (1918 – 1920), разом із композитором і диригентом Кирилом Стеценком, заснував Українську республіканську капелу. За дорученням голови Директорії Симона Петлюри, капела вирушила у концертне турне країнами Західної Європи та Америки.
Після падіння УНР Кошиць разом із капелою уже не зміг повернутися додому. Однак колектив продовжив виступати в багатьох країнах світу. Зокрема, в 1922 році в Нью-Йорку, в залі Карнеґі-хол, вперше прозвучав “Щедрик” Миколи Леонтовича.
У 1926-му Кошиць оселився в Нью-Йорку. У Штатах та Канаді готував нових диригентів, організовував та проводив спеціальні музичні курси. Паралельно писав церковні твори.
Перебуваючи в США, популяризував українську музику завдяки власним композиціям, обробкам і грамофонним записам. А музичне видавництво “Вітмарк і син” надрукувало великим накладом англійські переклади 42 українських народних пісень в обробці Кошиця.
У 1938 році взяв участь у створенні кінострічки “Маруся”, що відбувалися в штаті Нью-Джерсі. Також викладав у Колумбійському університеті, працював над “Спогадами” та впорядковував щоденник “З піснею через світ”.
У 1941-му переїхав до канадського міста Вінніпег, де керував хором і викладав на диригентсько-вчительських курсах.
Смерть
Помер 21 вересня 1944 року в Вінніпезі. На той момент Кошицю було 69 років.
Сім’я
Перебував у шлюбі з громадською діячкою, співачкою та диригенткою Тетяною Кошиць-Георгієвською.