Одна з головних геополітичних інтриг розв’язалася на користь республіканців й Україні доводиться сподіватися, що політика “контрольованої ескалації” канула в Лету. Але на зміну їй може прийти або рішуча підтримка нашої боротьби за незалежність, або її рішуче припинення.
Демократія з кулаками
Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США може принести Україні окрім несподіванок, деякі явні “плюси”. Насамперед, Трамп – єдиний лідер Заходу, котрого Путін та Сі Цзіньпін побоюються. Німецького канцлера Шольца, Еманюеля Макрона та й Камалу Гарріс Путін відверто зневажав за слабкість, толерантність та нерішучість, в той час як Трамп є тим психотипом, експресивності котрого боязкий Путін остерігається.
Показово, що Росія нападала на Україну саме за правління демократів Обами (2014) і Байдена (2022), адже миролюбне бажання ліберальних демократів за будь-яку ціну “уникати ескалації”, замість умиротворення агресора призвело до протилежних наслідків. Непередбачуваність, рішучість, категоричність Трампа та його схильність до ризиків можуть стати тим лідерським ресурсом, який дозволить відновити авторитет Заходу, об який при демократах вже по трохи почали витирати ноги. З лідерством Трампом глобальний Захід стане сильнішим. Ймовірність китайського нападу на Тайвань, Венесуели на Гайяну чи проіранські провокації хуситів в Червоному морі можуть суттєво знизитися, адже Вашингтон тепер буде цілком здатний відреагувати різко.
Прогнозують, що друге президентство Трампа буде концентрованим вираженням першого, а саме Трамп почав давати “джавеліни” Україні, ввів санкції на “Північний потік”, бомбив союзників росіян в Сирії та розпочав економічне стримування Китаю. У 2018 році Трамп говорив про Росію: “Не можна бути партнером із газовою твариною-вбивцею, яка отримує задоволення, вбиваючи людей”. При Трампі демократія знову може бути з кулаками. Але було б добре, коли б від цих кулаків не постраждала сама американська демократія, з огляду на штурм Капітолію, популізм Трампа та фактичну “монобільшість” серед ключових гілок влади. І не факт, що цього разу рішучість Трампа буде на наших шальках терезів і не перетвориться на обіцяну вимогу припинити воєнні дії за 24 години шляхом припинення допомоги Україні.
Ціна трампівського миру для України
Водночас президентство Трампа збільшує ймовірність припинення вогню та початку переговорів. Наразі це приблизно те саме, про що говорить українська влада пропонуючи другий саміт миру, але сумнівно, що результат відповідатиме нашим очікуванням. Навіть якщо частина втомлених війною українців вважала б це “плюсом” із завершенням воєнного стану та припиненням мобілізації, для української держави це було б скоріше небезпечним мінусом. Якщо в геополітичному курсі нового господаря Білого дому візьме гору та частина “трампівських яструбів”, які спрямовують свою “звитяжність” на умиротворення України – це був би найгірший для нас сценарій.
Майбутній віцепрезидент Трампа та потенційний глава Сенату Джей Ді Венс прямо стверджує, що Україні доведеться відмовитися від своїх територій заради завершення війни, з огляду на втому та виснаженість. Візія “мирного врегулювання” Венса полягає у створенні “демілітаризованої зони” та нейтралітеті України. Історія засвідчує, що такий сценарій не принесе миру, а фактично зробить нашу країну довготривалим полем битви з перспективою червової хвилі російського вторгнення, але цього разу із врахуванням росіянами тактичних помилок. Або Україна у цій війні дасть відсіч російському ведмедю й продемонструє високу ціну вторгнення для агресора, або воєнна пауза в атмосфері російського просування на Донбасі лише заохотить Кремль до “чергового раунду”.
Замороження конфлікту на існуючій лінії розмежування із залишеними Росії окупованими землями спричинить суспільну деморалізацію та політичну кризу в Україні. Неминуче розчарування у прозахідній орієнтації можуть актуалізувати суспільну атмосферу Молдови та Грузії, в котрих проєвропейські настрої досягли критично низького рівня. “Захід не воює за своїх, для чого потрібна небезпечна євроінтеграція, якщо краще перечекати в нейтралітеті без кровопролиття?” – можуть запитати розчаровані малорезультативним західним вектором українці. Логічним наслідком такого розвитку подій стане виїзд з країни ще кількох мільйонів чоловіків, підрив обороноздатності та деморалізуюча націю політична боротьба. А повторний напад РФ залишається лише питанням часу, якщо Україна не піде за грузинським сценарієм.
Допомогти чи покинути: два сценарії для Трампа
Якщо ж Україна відмовиться від провальної угоди і вимагатиме натомість більше зброї або вступу у НАТО в обмін на території, щоб вберегти хоча б решту країни від російського поглинання, у Трампа буде два варіанти дій:
- виконувати свої передвиборчі обіцянки й не давати Україні ні цента;
- або ж вказати на недоговороздатність Путіна й завалити Україну реальною зброєю, а не тими старими зразками 1970-х років, котрі демократи постачали в нашу країну в розмірах 10% від обіцяного.
На користь першого варіанту можуть зіграти фактори вже фактичного домінування республіканців у Сенаті та дуже ймовірно й у Конгресі й приблизний часовий люфт у два роки до проміжних виборів до Палати представників, за які республіканцям потрібно підтвердити довіру виборців.
Реалізації другого сценарію може посприяти слідування правилам політичної гри, за порушення яких Вашингтон залишиться без союзників. Щедрі популістичні обіцянки виборцям є цілком зрозумілими для Трампа-кандидата в президенти, але можуть обернутися дорогою ціною для нового господаря Білого дому.
Одним із найважливіших у зовнішній політиці США є принцип послідовності: якщо попередній президент підтримував Південну Корею чи Тайвань, то його наступник не може кардинально змінити курс й почати підтримувати комуністів, покинувши вчорашнього союзника. Якщо б зовнішня політика Вашингтона вертілася як флюгер після кожних виборів – США залишилися б без союзників. Збереження військово-фінансової підтримки України буде свідченням, що США продовжує підтримувати своїх партнерів і зберігає авторитет надійного захисника демократії.
Відмова від підтримки України та спроба повернення до нового ізоляціонізму – стане сигналом для диктаторських режимів Китаю, КНДР, Ірану, Венесуели до безкарної агресії проти давно визначених геополітичних жертв і Штатам доведеться обирати між ганьбою та війною. Відмова від підтримки України коштуватиме Вашингтону і всьому Заходу значно дорожче, аніж теперішня “втома на дивані” від російсько-української війни. Хоче чи не хоче новий президент США, але дієве продовження підтримки України є для Америки тестом на лідерство, геополітичну честь та відповідальність.
Наші “друзі” в США
Важливо, що це усвідомлюють американські еліти різних таборів, в тому числі й республіканці. Тож категоричність заяв, нібито після інавгурації Трампа грошей для України не буде взагалі врівноважується табором республіканських прихильників допомоги Україні, таких як колишній директор ЦРУ Майк Помпео чи сенатор Том Коттон, котрі переконані, що перемога Росії в Україні – це поразка для США. Не виключено, що окрім розмов про євроатлантичні цінності, Київ має чим зацікавити бізнесмена Трампа та прагматичні американські еліти, з огляду на пропозицію “спільного захисту та інвестування у видобуток і використання українських ресурсів” у нещодавньому “мирному плані” Зеленського. Якщо відповідальними за зовнішню політику при Трампі будуть такі як Помпео, який називав “дурними” обмеження щодо використання американських озброєнь Україною, Київ отримає належний рівень підтримки Вашингтона.
До того ж важливу роль відіграють й настрої американців, серед яких підтримка України, згідно з більшістю опитувань, становить 60%. А через два роки – проміжні вибори до Конгресу, де республіканцям дуже важливо буде здобути більшість і було б необачно за ці роки розчарувати виборців, зрадити партнерів і пожертвувати авторитетом США у світі.
Дональд Трамп навряд чи стане гробокопачем України і зі ще меншою ймовірністю стане нашим рятівником та історичним месією, а головний тягар боротьби за незалежність, як і раніше, лежатиме на українцях.