Санкції здатні обмежити доходи країни, ускладнити для неї торгівлю та перекрити їй доступ до технологій, але їхній ефект не завжди помітний одразу. Водночас підсанкційні держави поступово пристосовуються до нових умов, шукають альтернативні ринки та маршрути постачання, аби обійти частину обмежень.
Про те, чому санкції не завжди дають швидкий результат та як країни пристосовуються до них – у матеріалі видання Політаналіз.
Накопичувальний ефект санкцій
Отже, санкції рідко дають миттєвий результат, оскільки їхній ефект накопичується поступово. Як пише уповноважений президента з санкційної політики Владислав Власюк, оцінювати ефективність обмежень лише за короткий період неправильно. Реальний вплив стає помітнішим пізніше, коли санкції тиснуть на економіку, як “хронічна хвороба”.
Це чудово видно на прикладі з Російською Федерацією (РФ). Якщо у 2021-му її валовий внутрішній продукт (ВВП) зріс на 5,9%, то зараз темпи зростання опустилися близько до 1% чи нижче. Також погіршився й стан бюджету країни-терориста: замість профіциту Росія отримала дефіцит приблизно у 68 млрд доларів. Водночас ліквідна частина Фонду національного добробуту скоротилася на 63%.
Зокрема санкції вдарили й по нафтових доходах ворога. Внаслідок ембарго та цінові обмеження втрати Росії від експорту нафти оцінюються вже більше ніж у 195 млрд доларів.
Проблеми помітні й на внутрішньому фінансовому ринку РФ. Російському Міністерству фінансів дедалі складніше залучати гроші через облігації федеральної позики, оскільки інвестори не готові позичати країні на запропонованих умовах.
Економіка пристосовується до обмежень
Попри те, що за роки війни Росії все ж вдалося частково пристосуватись до нових реалій, назвати її економіку стійкою до санкцій також буде неправильно.
Одним із головних способів адаптації для ворога стала переорієнтація торгівлі. Після розриву частини зв’язків із Заходом Росія сильніше прив’язалась до Китайської Народної Республіки (КНР) та інших партнерів. Лише у 2023 році товарообіг між РФ та Китаєм сягнув рекордних на той момент 240 млрд доларів.
У тому ж числі країна-терорист збільшила поставки нафти до КНР й почала більше закуповувати китайські товари, техніку та компоненти, частина яких використовується й у озброєнні.
Щоб обходити західні обмеження, Росія почала застосовувати “тіньовий флот” – мережу танкерів поза західною юрисдикцією та страхуванням.
Зокрема залежність від Китаю посилилась й у фінансах. Юань став однією з головних валют для російських розрахунків, кредитів й заощаджень, частково витіснивши долар.
Санкції можна обходити через треті країни
Ще одна проблема – обхід санкцій через треті країни. Товари, які Російська Федерація вже не може напряму купувати на Заході, часто потрапляють до неї через її посередників та реекспорт. Це дозволяє ворогу отримувати як звичайну електроніку, так й товари подвійного призначення, внаслідок чого значна частина іноземних компонентів у російській зброї досі має західне походження.
Для обходження обмежень російські компанії використовуються складні ланцюжки постачання. Це означає, що товари подвійного призначення можуть вироблятися в одній країні, перепродаватися через посередників у іншій, а вже звідти потрапляти до ворога. Згодом ці ж компонентки навіть через кілька років після початку повномасштабної війни знаходять у російському озброєнні, зокрема в, наприклад, реактивних системах “Торнадо-С”, ракетах “Кинджал” та безпілотних літальних апаратах (БпЛА).
Самі санкції часто містять винятки й компроміси
Ще одна причина, чому санкції не завжди є достатньо жорсткими – необхідність домовлятись про усі нюанси обмежень всередині самого Європейського союзу (ЄС). У кожної з 27 країн-членів є власні економічні інтереси, залежності та політичні обмеження.
Кожен санкційний пакет проти Росії зазвичай проходить низку раундів переговорів. Одна країна може захищати власну логістику чи промисловість, а інша жалітись на наслідки для банківського сектору.
У результаті фінальний пакет санкцій часто є компромісом: частину обмежень пом’якшують, для окремих сфер додають винятки або перехідні періоди. Це, своєю чергою, допомагає зберегти єдність ЄС, але водночас може послаблювати початковий ефект обмежень проти ворога.
Втрати не означають швидкої зміни політики
Серйозний економічний тиск не гарантує, що країна швидко змінить свій політичний курс. Як зазначає в коментарі “Укрінформу” аналітик Гаазького центру стратегічних досліджень Патрік Болдер, історичний досвід показує, що санкційні обмеження нечасто безпосередньо змінюють поведінку держав.
У випадку Росії це означає, що навіть серйозні економічні втрати не обов’язково змусять Кремль швидко відомитись від своїх цілей у повномасштабній війні проти України.
“Якщо подивитися на досвід, то санкції рідко змінюють поведінку держав. Тому я не думаю, що санкції як механізм спрацюють, лише у випадку, коли економіка повністю зруйнується, ми побачимо якісь зміни. Але я думаю, Путін (Володимир Путін, диктатор Росії, – ред.) ніколи не відмовиться від вимог щодо Криму, окупованих територій, зміни політики НАТО, демілітаризації української армії”, – заявив він.
Схожу ж оцінку надає й латвійське Бюро з захисту Конституції (SAB). У звіті “Збитки, завдані Росії західними санкціями” зазначається, що санкційні обмеження навряд чи швидко змінять агресивний курс Кремля. Їхнє головне завдання – поступово послаблювати економічні можливості Росії й скорочувати ресурси, які ворог може спрямовувати на війну.
Попри те, що Кремль публічно намагається применшувати наслідки санкцій, російські держструктури окремо оцінюють їхній реальний вплив. Зокрема вони аналізують вже завдані збитки, можливі майбутні втрати та ситуацію в різних галузях економіки.
За оцінкою SAB, після початку повномасштабної війни Росія втратила близько 130 млрд доларів лише через те, що була змушена купувати товари в обхід санкцій й за вищими цінами.
Особливо болісним для Москви залишається тиск Заходу на її торговельних партнерів – вторинні санкції, тарифи та інші обмеження, які ускладнюють переорієнтацію торгівлі на нові ринки.
У SAB також зазначають, що російські посадовці усвідомлюють шкоду для економіки. Водночас до Путіна, ймовірно, доходить вже прикрашена картина, в якій успіхи перебільшують, а проблеми применшують.