2024. Чим жили українці

Новини у 2024 році були різними. Вони викликали злість, сум, обурення. Але також вони давали приводи для гордості, надії та рішучості.

У центрі уваги – війна. Адаптація до неї триває. Під звуки сирени ми хвилюємося за близьких, але й будуємо плани. До багатьох речей ми звикли, а в чомусь розчарувалися. Але ми продовжуємо шлях. Попри відключення світла, недосипання і туманне майбутнє.

“Політаналіз” багато писав про політиків, але цей текст – про пересічних українців. Про тих, хто щодня на фронті, і про тих, для кого війна далеко. Про віру й сумніви. Про нашу дійсність.

Пригадаймо, яким був 2024-й.

У рік, коли війні виповнилося десятиліття, ворог продовжив свій тиск. Російські ракети і далі летять на схід, південь, у центр та на захід України. Безумовно, в різних співвідношеннях. Безумовно, частина злочинів окупантів залишається поза увагою більшості.

Кількість захисників, загиблих за час повномасштабного вторгнення, досягла 43 тисяч. Зафіксовано 370 тисяч поранень. Близько ста воїнів у 2024-му отримали звання Героя України посмертно.

Траурні колони йшли багатьма населеними пунктами в Україні. Поховань стало більше.

Перерахувати всі російські атаки на мирних жителів неможливо. Люди гинули в більшості регіонів України. Кількість загиблих цивільних перевищує 12 тисяч.

У другій половині листопада 2024 року Офіс генпрокурора повідомляв про 592 загиблі дитини з початку повномасштабної війни. Роком раніше це страшне число було на кілька десятків меншим.

Триває знищення наших міст і сіл. У 2024 році росіяни окупували низку населених пунктів у Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій областях. Площа окупованих територій збільшилася на понад 3 тисячі квадратних кілометрів.

Люди у прифронтових населених пунктах живуть у надскладних умовах, нерідко – без опалення, централізованого водопостачання, газу чи електроенергії.

Поруч із трагічними подіями багато жителів України продовжують своє життя: із концертами, відпочинком, подорожами. Але війна на порядку денному всюди. У 2024 році головним фактором для цього було посилення мобілізації.

Черг із добровольців більше немає, тож використовуються різні способи для поповнення втрат. З одного боку, зʼявилися нові ініціативи з рекрутингу (наприклад, залучення до “Армії дронів” через “Дію”). З іншого – посилилися примусові заходи та штрафи.

Питання мобілізації стало чи не найбільш суперечливим для українців. Соцмережі були наповнені кадрами, де насилля застосовували як представники ТЦК, так і цивільні.

До дій військкоматів є різне ставлення. Військовим, які кілька років перебувають на фронті, потрібна заміна. Цивільним – спокійне життя вдома. Однак проблема гостра: у 2024 році уповноважений Верховної Ради з прав людини отримав майже 4000 скарг на співробітників ТЦК. Це в сім разів більше, ніж у 2023-му.

Невдоволення законопроєктом про мобілізацію були й серед самих військових, адже незадовго до голосування з документа прибрали право на демобілізацію захисників.

Паралельно все більше українців дізналися про СЗЧ. Кількість випадків самовільного залишення частини ти дезертирства за 2024 рік оцінюється десятками тисяч. І таких інцидентів було вдвічі більше, ніж у 2022-му та 2023 роках разом узятих.

Заради того, щоб жити без війни, люди гинули. За час повномасштабного вторгнення з Тиси дістали понад 40 потопельників.

Були випадки, коли служби уникали через хабарі. В багатьох регіонах затримували посадовців медико-соціальних експертних комісій, які встановлюють інвалідність. Серед прокурорів “знайшли” сотні співробітників з інвалідністю, і ця ситуація є не тільки там.

Суперечки викликало й релігійне питання. Бійки за храми продовжилися. Станом на початок осені з УПЦ МП себе ідентифікували 6% українців, ще 7% зараховували себе до “просто православних”.

Дерусифікація міст також зіткнулася з опором. Один лише пам’ятник Пушкіну в Одесі досі залишається предметом обговорень.

У 2024 році українці охололи від обіцянок швидкого контрнаступу. Ставлення до політичних подій змінюється.

Кількість українців, які вважають, що справи розвиваються в неправильному напрямку, тепер більша за кількість оптимістів.

Переоцінка відбулася й на державному рівні. Наприклад, влада скоротила кількість переселенців, які отримують грошову допомогу. Такий крок у Мінреінтеграції пояснювали тим, що двох років людям достатньо для того, щоб адаптуватися. Податки в Україні підвищили, хоча в уряді обіцяли не робити цього до кінця війни. Водночас пенсії були проіндексовані, але середній розмір таких виплат у жовтні становив 5,8 тис. грн (при цьому 26% пенсіонерів отримують від 2 до 3 тисяч гривень).

Українські біженці за кордоном змінюють свої плани. Навесні 2024-го лише половина з них говорила про готовність повернутися з Німеччини, Польщі та Чехії. Загалом же за кордоном перебувають майже 8 млн українців.

Перспектив не бачить і частина молоді в Україні. Розмови про виїзд 17-річних хлопців за кордон стали активнішими.

В окупації залишаються близько шести мільйонів українців. Прірва між ними й людьми на вільній частині України зростає.

В умовах боротьби, втрат та руйнувань все більше жителів України підтримують відмову від певних територій заради завершення війни. У 2024 році кількість таких українців перевищила третину.

Водночас триває велика і складна робота. Українці не лише захищаються, але й творять нове. Конструктори, інженери, айтівці й багато інших фахівців причетні до того, що лише в листопаді в Україні кодифікували понад 120 зразків техніки й озброєння (більшість – це безпілотники). 2024 рік відзначився представленням унікальних розробок, серед яких – ракети-дрони “Паляниця” й “Пекло”.

Чималу роль відіграли морські дрони Magura й Sea Baby. Завдяки їм українські військові у 2024-му змогли знищити низку російських катерів і кораблів. А на початку грудня СБУ показала кадри зі спецоперації в районі Керченської бухти, де Sea Baby вступили в бій із російськими літаками та гелікоптерами.

Тривалий час недосяжним здавалося отримання винищувачів F-16. Але у 2024 році українські пілоти почали захищати небо на цих літаках.

Новим етапом у війні стала операція Сил оборони України в Курській області. За кілька тижнів українці показали здатність закріпитися на території ядерної держави та поповнити обмінний фонд.

У вирі боротьби Україна не забуває про людей у полоні. Протягом року понад тисяча людей повернулася додому. Проте ще кілька тисяч досі перебувають у наджорстоких умовах у Росії.

Наполегливість – риса не лише українських воїнів, а й цивільних громадян. Енергетики й далі плідно працювали, аби в наших оселях було світло, тоді як ворог здійснив понад десяток масованих атак на українську енергосистему.

Продовжує працювати й бізнес. Станом на вересень з початку року було відкрито 194 тисячі нових ФОПів (це навіть більше, ніж у 2021 році). При цьому кількість нових справ в 1,6 раза перевищує кількість закритих.

Під регулярними обстрілами українські педагоги продовжують передавати знання, лікарі – зберігати життя, рятувальники – допомагати у критичних ситуаціях. Заради майбутнього навчаються і працюють українці з тисячами інших професій.

Попри війну, українці продовжують надихати світ своїми досягненнями в різних сферах.

У 2024-му наші спортсмени досягли найкращого результату на Олімпійських іграх за останні 12 років. Загалом вони завоювали 12 нагород у семи видах спорту: три золоті медалі, пʼять срібних і чотири бронзові.

Ще більш разючий успіх показали українські паралімпійці, які здобули 82 медалі: 22 золоті, 28 срібних і 32 бронзові.

Україна заявила про себе і в кінематографії. Вперше в історії українська стрічка здобула перемогу на кінопремії “Оскар”. Те, що “20 днів у Маріуполі” – найкращий повнометражний документальний фільм, важливо не тільки для української культури. Ця картина потрібна для міжнародного усвідомлення масштабів трагедії, яку принесла Росія.

Ми пишаємося й тими, хто робить перші кроки у карʼєрі. В листопаді 2024 року ракета SpaceX-31 доставила на Міжнародну космічну станцію науковий проєкт, який створили школярі з міста Сколе на Львівщині. В умовах невагомості на станції вивчатимуть можливість створення гідрогелів, які можуть бути використані у медичних цілях. І це лише один із безлічі прикладів, коли українські діти й підлітки вражають.

Українці продовжують бути оптимістами. На початку 2024 року 85% громадян вірили, що Україна переможе у війні. Восени 63% говорили про готовність терпіти війну стільки, скільки потрібно, хоча частка таких людей зменшується.

Уявляючи майбутнє, більшість наших людей переконана, що у 2050 році Україна – це демократична країна без війни, з іноземними інвестиціями і швидким доступом до державних послуг.

Надії довго й важко, але стають реальністю. 2024-й став роком значного прориву в євроінтеграційних зусиллях України, адже розпочалися перемовини про вступ до Європейського Союзу. Протягом останніх років ми показали відданість європейським цінностям.

Протидія російській агресії триває вже майже 11 років. Ворожі обстріли не припиняються. Збільшення податків, зростання цін додають ще більшого навантаження на повсякденне життя. Але попри все українці будують майбутнє, донатять, підтримують захисників і всіх, хто цього потребує, стають фундаментом для відновлення країни. Це важкий шлях із безліччю перешкод. Однак не забуваймо, скільки всього вже зроблено.