З метою попередження нових майбутніх нападів, від початку 2024 року Україна активно укладає “гарантії безпеки” зі своїми союзниками. Із того часу було підписано понад 20 угод. Водночас чимало експертів вважає, що договори не зможуть замінити Україні ту безпеку, яку б вона отримала у разі вступу до НАТО.
Про те, що таке “гарантії безпеки” та чому цей термін вважають некоректним – у матеріалі видання “Політаналіз”.
Шлях до НАТО
Після початку повномасштабного вторгнення Росії, однією з головних цілей України стало членство у Північноатлантичному альянсі.
30 вересня 2022-го президент Володимир Зеленський, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук та очільник українського уряду Денис Шмигаль підписали заявку на вступ країни до НАТО за пришвидшеною процедурою, тобто, без плану дій щодо членства (ПДЧ).
Того ж дня генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг нагадав, що вступ до альянсу досягається згодою усіх членів військово-політичного блоку. Попри те, що низка союзників виступали за членство України, зрештою є ті, хто переймається думкою Росії та стверджує про ризик початку Третьої світової війни.
Наступного року, під час саміту у Вільнюсі, країни-члени НАТО схвалили пакет із трьох частин, який повинен наблизити Україну до членства в Альянсі, а також відмовились від ПДЧ.
“Ми підтвердили, що Україна стане членом НАТО, і погодилися скасувати вимогу щодо плану дій стосовно членства. Це змінить шлях членства України з двоетапного процесу на одноетапний“, – заявив тоді Столтенберг.
Проте Україна тоді так і не отримала тоді повноцінного запрошення. Зрештою дедалі більше союзників почали виступати за те, що країна зможе отримати запрошення лише після завершення повномасштабної війни.
Під час цьогорічного саміту НАТО, який проходив з 9 по 11 липня у Вашингтоні, Україні знову не надали запрошення. При цьому країни-члени блоку погодились із тим, що шлях країни до членства є незворотнім.
Підсумовуючи результати крайнього саміту, Зеленський заявив, що Україна отримала “максимум” в питанні підтримки. Водночас він підтвердив вищезгадані тези про те, що країну не зможуть запросити до НАТО під час повномасштабної війни.
“Ми не отримали на цьому саміті (НАТО, – ред.) того, що не може Україна отримати, якщо вона у війні. Без популізму, без балачок, запрошення в НАТО і членство в НАТО Україна отримає швидко, як тільки закінчиться війна”, – сказав президент.
Тимчасова альтернатива НАТО
Окрім вступу до НАТО, від початку повномасштабної війни Україна також почала просувати питання “гарантій безпеки”, які мали б запобігати іншим спробам вторгнення у майбутньому доти, доки країна не стане повноцінним членом Альянсу й не буде захищена 5 статтею.
Вже під час саміту Північноатлантичного альянсу у Вільнюсі було оголошено декларацію “Великої сімки” (G7), яка фактично запустила формалізацію угод через двосторонні зобов’язання. Україна ж, своєю чергою, зобов’язалась працювати над реформуванням у правоохоронній, судовій сферах, а також секторі безпеки та оборони.
Цікаво й те, що термін “гарантії безпеки” здебільшого використовує саме Україна. Водночас Захід це називає угодами про безпеку.
Протягом останнього року Київ та його союзники провели чимало зустрічей для обговорення майбутніх зобов’язань. Підписані договори передбачають продовження фінансової, гуманітарної й військової допомоги протягом наступних років, а також підтримки України на її шляху до НАТО. Втім, були й окремі “зобов’язання”, які залежали виключно від можливостей партнера.
Перша угода
Перша угода про безпеку була підписана Зеленським та тодішнім прем’єр-міністром Британії Ріші Сунаком 12 січня 2024 року. Згідно з договором, Київ та Лондон посилять свою співпрацю, а також партнерство у сферах безпеки, у тому ж числі обміні розвідданими, кібербезпеки та медицини. Термін дії угоди становить 10 років.
Загалом угода містить чимало блоків, за якими Британія має:
- постачати Україні сучасне військове обладнання для посилення її оборонних можливостей (протиповітряна оборона – в пріоритеті);
- зробити внесок у розвиток морського флоту України, аби країна в майбутньому стала повноцінним контрибутором морської безпеки у Чорному та Азовському морях;
- стимулювати свою оборонну промисловість до інвестицій в Україну, а також локалізації виробництва, ремонту й обслуговування техніки;
- співпрацювати з Україною у галузі розвідки та безпеки;
- підтримати українську “формулу миру”, посилювати санкції проти Росії та сприяти притягненню ворога до відповідальності за розв’язану війну;
Водночас у тексті договору не було жодних зобов’язань для Британії щодо вступу у війну у разі повторного вторгнення Російської Федерації. Натомість гарантується, що Київ та Лондон протягом доби від початку повторної атаки проведуть консультації і визначать заходи для стримування агресії.
Які ще країни підписали гарантії безпеки
Протягом наступного півріччя Україна уклала 25 угод. При цьому п’ять з них були підписані після Британії протягом тижня – з 16 по 24 лютого. Ідеться про документи з Німеччиною, Францією, Данією, Канадою та Італією.
Серед тих, хто підписав угоди:
- Нідерланди – 1 березня;
- Фінляндія – 3 квітня;
- Латвія – 11 квітня;
- Іспанія – 27 травня;
- Бельгія – 27 травня;
- Португалія – 28 травня;
- Швеція – 31 травня;
- Ісландія – 31 травня;
- Норвегія – 31 травня;
- Японія – 13 червня;
- США – 13 червня;
- Європейський Союз – 27 червня;
- Естонія – 27 червня;
- Литва – 27 червня;
- Польща – 8 липня;
- Люксембург – 10 липня;
- Румунія – 11 липня;
- Словенія – 18 липня;
- Чехія – 18 липня.
Обіцянки від США
Окрему увагу варто звернути на угоду зі США. Договір із Вашингтоном готувався дуже тривалий час. Під час зустрічей делегації вели переговори щодо елементів майбутнього документа, а також обговорювали сильні сторони вже підписаних гарантій.
В Офісі президента України неодноразово наголошували на важливості того, щоб угода була “взірцевою”, враховуючи реальні можливості Штатів, та не гіршою за американський меморандум з Ізраїлем.
Документ було підписано Зеленським та президентом США Джо Байденом 13 червня. Як і всі інші договори, угода була укладена на 10 років. В ОП гарантії з боку США назвали “ключовою частиною ланки до членства України в НАТО”. Серед окремих пунктів договору вказано те, що:
- США допоможуть Україні розбудувати надійну оборону;
- Вашингтон протягом років підтримуватиме оборонні потреби Києва на тлі його боротьби з російською агресією та з метою посилення його можливостей стримувати майбутні загрози;
- країни розширюють обмін розвідувальними даними;
- Штати допоможуть Україні прискорити її євроатлантичну інтеграцію;
- Вашингтон сприятиме досягненню справедливого миру.
Здебільшого угоди схожі між собою. Навіть у разі повторного майбутнього нападу з боку Росії, Штати, як і Британія, проведуть консультації з Україною.
Гарантії без гарантій
На думку політолога Андрія Тарана, угоди були б великим успіхом для Києва, якби їх уклали до війни. Водночас договори не варто називати “гарантіями безпеки”, оскільки вони нічого не гарантують, а лише закладають основи співробітництва у сфері безпеки.
Зокрема, документи не містять достатньої кількості конкретики. Переважно йдеться про найближчий рік війни, або ж навіть фінансову підтримку в минулому, як у випадку з Італією. Насправді угоди фіксують поточний стан відносин між Україною та її союзниками.
Для того, щоб договір став “гарантією безпеки”, йому необхідно було містити зобов’язання з боку партнерів на випадок війни та миру. Ішлося б про конкретні кроки, терміни й гроші. Також важливо було б визначати часові параметри євроатлантичної інтеграції України, оскільки членство є єдиним гарантом безпеки для країни.
Чим угоди кращі за Будапештський меморандум
На момент підписання угоди з Британією, багато людей порівнювали договір із Будапештським меморандумом, оскільки угода має лише нібито “безпекові запевнення”, але це не так, зауважує “Європейська правда”. Текст угоди не має вищезгаданого виразу, і вживав його лише тодішній голова британського уряду. Водночас угода має такі терміни, як “безпекова співпраця” та “безпекові зобов’язання”.
Однак терміну “гарантії безпеки” не існує у міжнародному праві, оскільки він є політико-медійним, а не юридичним. У зв’язку з цим, Україна не здатна отримати жодних “гарантій” у міжнародних договорах.
Ще одне порівняння полягало в тому, що і Будапештський меморандум, і двосторонні угоди про безпеку передбачають “проведення консультацій” у разі вторгнення в Україні. Втім, консультації є невід’ємним елементом дипломатичної процедури. Ба більше, вони проводяться також у разі запуску 5 статті НАТО про колективний захист. Угода з Британією, на відміну від меморандуму, передбачає чітку процедуру та зобов’язання Лондона щодо надання Києву озброєння, боєприпасів, а також економічну та санкційну підтримки.
Гарантія безпеки – це членство в НАТО
Як відзначив у липні Зеленський, Київ тривалий час працював над надійною архітектурою “гарантій безпеки” для України, які здатні зробити нашу країну сильнішою. Водночас вони не замінять мету щодо членства в НАТО.
За словами президента, договори містять зобов’язання з боку союзників щодо військової допомоги, додаткових систем ППО, просування в питанні винищувачів F-16 й не тільки. Зокрема угоди “виводять наші відносини на новий рівень”.
Проте він зауважив, що Україна поза Альянсом є “спокусою” для Росії, яка вдаватиметься до агресії знову та знову.
“Україна заслуговує на запрошення до НАТО. Ця впевненість стане новою міцною опорою Альянсу. Тільки сильні рішення роблять переможців”, – додав він.