Світ у 2025 році може бути значно менш стабільним та безпечним, а Україна натомість може здобути шанс на “передишку”, котра супроводжуватиметься гострою внутрішньою боротьбою.
Україна-2025: між війною та перемир’ям
2025-й рік може принести Україні зміни, пов’язані з приходом до влади Дональда Трампа та його налаштованістю швидше завершити війну. Очевидним буде тиск на Київ з боку Вашингтона з метою домогтися припинення вогню на існуючій лінії розмежування, залишивши росіянам окуповані території без їх офіційного визнання російськими. Українська влада, хоч і незгодна з таким варіантом, усвідомлює, що наразі не здатна без важких рішень та болючих реформ залучити більше людських та технічних ресурсів на зміну ситуації на фронті. Тому Зеленський намагатиметься обміняти замороження конфлікту на дієві гарантії безпеки. Попри бажання вступу до НАТО, Україні, найімовірніше, запропонують лише міжнародних миротворців на лінії розмежування, про що вже домовляються лідери європейських країн.
США подаватимуть це як довгоочікуваний мир, але для Китаю, Росії та решти режимів "Вісі диктатур", це виглядатиме слабкістю Заходу, котрий не зумів зупинити окупацію території свого українського союзника, а натомість пішов на компроміс і розмежування сфер впливу. Це посилить воєнну ескалацію в інших регіонах світу, зокрема – навколо Тайваню. Ймовірним є швидке порушення перемир’я, або його тимчасове перетікання в режим тліючого конфлікту зразка АТО 2015-2021 років зі щоденними обстрілами та загиблими. Адже концепція перемир’я від західних союзників базується на припущенні, нібито росіяни та північні корейці не стрілятимуть у поляків чи французів на Донеччині.
В Україні, після вірогідного тимчасового перемир’я у 2025 році, можна буде очікувати виборів, причому – президентських, парламентських та місцевих. Найімовірніше, головна політична боротьба вестиметься між оновленою політичною силою Володимира Зеленського, який подаватиме себе як лідера, котрий зупинив Путіна, та командою Валерія Залужного. Кандидатуру останнього на пост президента можуть підтримати конкуруючі з діючою владою партії національно-демократичного спрямування, Порошенко чи навіть Притула та нові політичні сили, сформовані на ветеранській основі.
У випадку реалізації перемир’я, головними темами країни буде "пошук винних" у воєнних провалах 2022-го року та контрнаступу, підготовка оборони держави до нової хвилі російського вторгнення, побудова фортифікацій, проблеми з еміграцією мільйонів українців за кордон та гостра політична боротьба, підсилена радикалізацією суспільних настроїв і поверненням ветеранів. Україна може здобути шанс на "передишку", але вона супроводжуватиметься гострою внутрішньою боротьбою.
Проте залишається високою імовірність провалу спроб американської адміністрації примусити Путіна до перемир’я, враховуючи триваюче просування російської армії на Донеччині. Вірогідно, Кремль не зупинятиметься, поки не захопить залишки підконтрольної Україні частини Донбасу, щоб російський диктатор зміг видати це за свою "перемогу". В такому випадку варто очікувати продовження європейської та американської військової допомоги Україні і збереження високої інтенсивності бойових дій у 2025 році. Головними темами в українській внутрішній політиці будуть: справедлива мобілізація, боротьба з корупцією, реформи та умови переговорів щодо вступу в ЄС, котрі будуть ускладнені історичними та економічними дискусіями з Польщею, Угорщиною та іншими "партнерами".
Глобальний вимір та зміни світового порядку в 2025 році
Якщо 2024-й рік називали роком виборів у більш ніж 60 країнах світу, то 2025 рік, напевно, можна буде назвати роком багатополярності. З огляду на тенденції руйнування існуючого світового порядку, безкарність та масовість порушення державами міжнародного права і фасадний характер ООН, ми спостерігатимемо дедалі більшу тенденцію до формування декількох геополітичних полюсів, які конкурують один з одним і не зважають на попередні правила гри, тобто – на міжнародне право.
Заклики Дональда Трампа до швидкого заморожування російсько-української війни та дедалі більша концентрація Вашингтона на власних проблемах, фіксують тенденцію до продовження втрати Сполученими Штатами ролі глобального лідера. На фоні зростаючого ізоляціонізму Штатів знижуватиметься роль НАТО та зростатиме вплив регіональних гравців.
Існує велика ймовірність, що після укладення угоди щодо України, Китай, підбадьорений нерішучістю Заходу, здійснить масштабніші військові провокації чи навіть ескалацію проти Тайваню, усвідомлюючи, що в кінцевому результаті – досягне частини бажаного. Можливою також є успішна реалізація стратегії повільного видавлювання США з Тайваню, яка супроводжуватиметься декларацією про невтручання у "внутрішньокитайські справи". І теперішні військові погрози є частиною цієї довгострокової стратегії.
Багатополярний світовий порядок, який почав формуватися, у 2025 році буде вже доконаним фактом. Його регіональними центрами намагатимуться стати, окрім США, ЄС та Китаю – Індія, Росія, Бразилія, Іран, Туреччина та країни Перської Затоки.
Провідні ролі у світовій економіці та геополітиці продовжуватимуть зберігати США та Китай, протистояння між якими залишиться ключовим фактором глобальної геополітики в 2025 році. Посилення конфронтації у торговій, технологічній та військовій сферах можна вважати неминучим явищем.
Спостерігатиметься ослаблення західних альянсів – НАТО та ЄС, через розбіжності між союзниками. Ефект від заяв Дональда Трампа про можливий вихід США з НАТО, якщо союзники не платитимуть за рахунками, який зумовив термінові наради європейських лідерів щодо плану "Б" на випадок зменшення ролі США у загальній структурі безпеки, матиме продовження й у 2025 році. Існує висока ймовірність зростання скепсису щодо міжнародних зобов’язань США, що призведе до переформатування міжнародних безпекових альянсів. У Європі назріватиме необхідність запасного варіанту замість НАТО – європейського оборонного союзу, який існує у призабутому вигляді вже кілька десятиліть.
Водночас в Європі фіксуватиметься падіння рівня "єврооптимізму": антизахідні та євроскептичні тенденції вже яскраво виражені не лише в Угорщині та Словаччині, але й в Румунії, Польщі, Болгарії і навіть у Німеччині та Франції. Політичні сили, котрі критикують ЄС, займають другі, а подекуди навіть перші місця на виборах в країнах Європейського Союзу. Приклад Грузії, влада котрої відмовляється від європейського курсу, та Молдови, де кількість прихильників вступу в ЄС лише менш ніж на піввідсотка перевищила кількість євроскептиків, та й то лише за рахунок діаспори, засвідчують тенденцію до подальшого зниження популярності ідеї об’єднаної Європи навіть у країнах ЄС.
Регіональні конфлікти
У 2025 році стабільності у світі буде менше, натомість міждержавних воєнних конфліктів – більше. Скринька Пандори, яку за мовчазної бездіяльності Заходу відкрила Росія у 2014 році, і ще ширше її розчахнула у 2022, вестиме до наслідування іншими державами безкарної агресивної поведінки, реалізуючи свої давні геополітичні амбіції. Підвищаться ризики ескалації регіональних конфліктів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Вагомими осередками напруженості можуть стати Тайванська протока, Корейський півострів та Венесуела.
Залишатиметься тенденція до продовження конфліктів на Близькому Сході за участі Ізраїлю, Ірану, Туреччини та воєнізованих угруповань "Хезбола", "Хамас", курдів і сирійських повстанців, таких як "Хаят Тахрір аш-Шам", які взяли під контроль Дамаск. "Гарячою точкою" у 2025 році залишатиметься Сирія. Після падіння режиму Асада у цієї багатостраждальної країни вимальовується кілька сценаріїв:
- Вільні вибори та політична нестабільність
- Авторитаризм на ґрунті шаріату
- Продовження громадянської війни
Перший і найоптимістичнійший сценарій, з огляду на ситуацію, виглядає й найменш ймовірним. Воєнно-політичні суб’єкти в Сирії мають значний рівень суперечностей, різні цілі й не демонструють готовності до об’єднання. На півдні країни – нікому непідвладні племінні ополчення, на сході – залишки "Ісламської держави", по яких завдають авіаударів США. На півночі – курди, які за підтримки США ворогують з угрупуваннями, підтримуваними Туреччиною, котра намагається придушити прояви курдської державності. "Хаят Тахрір аш-Шам" виявляє авторитарні тенденції управління, робить ставку на ісламістську ідеологію, причетна до репресій проти інакодумців, тож сумнівно, що цій силі підкоряться інші гравці.
Олії в сирійський вогонь підлили авіаудари та наземні операції Ізраїлю, котрі можуть радикалізувати настрої в охопленій революційною хвилею країні. Сирію може чекати нова фаза громадянської війни, в якій баланс сил залежатиме від допомоги іноземних держав.
За цих умов Росія шукає шляхи між виведенням військ та домовленостями з новою владою щодо збереження своїх військових баз. Адже сирійські бази залишалися вагомим перевалочним пунктом для російського впливу в Північній Африці, Близькому Сході та Середземномор’ї, і насамперед – на Балканах. Крім цього, військові бази в Сирії були для Путіна незакритим гештальтом – радянським ностальгічним сентиментом, геополітичним сувеніром на згадку, як комуністична Москва колись впливала на Близький Схід. З одного боку, тієї стабільності перебування російських військових, що була за режиму Асада, РФ, очевидно, вже не матиме. А з іншого – втрачати такий актив через складнощі домовленості з повстанцями – було б шкода, бо де ще Росія здобуде авіаційну та морську базу в Середземномор’ї?
Водночас Сирія для Москви є другорядною ціллю в порівнянні з прагненням перемогти Україну, тож залишається високою ймовірність варіанту, що виведені з сирійських баз сили посилять російські позиції на українському фронті. Хоча чисельний склад росіян у Сирії, за оцінкою BBC, становив близько 7 тис. осіб – переважно штату обслуговування кораблів та літаків. Але варто очікувати, що до останнього Росія намагатиметься не покидати авіабазу Хмеймім у Латакії та військово-морський порт у Тартусі. Однак у протистоянні з Україною та Заходом, РФ намагатиметься не зважати на сирійський провал і вдавати, начебто ситуація "в процесі вирішення".
У 2025 році багато кризових моментів залежатиме від здатності Заходу втримувати під контролем перехід світового порядку до багатополярності. А стійкість та обороноздатність України – від здатності суспільства спонукати владу на усунення тих проблем і помилок, котрі були причиною наших слабкостей у попередні роки.