Політаналіз - політичний аналіз сьогодення » Аналіз новин політики » Парламентські сили: Аналіз на НАТО

Парламентські сили: Аналіз на НАТО

27 Июнь, 2008 від admin

Україна-НАТОТема євроатлантичної інтеграції України за останні півроку не тільки встигла перетворитися в одну із самих заїжджених, але й підтвердила статус свого роду лакмусового папірця. Одні політичні сили жорстко додержуються якось прийнятого курсу, а от в інших - заяви й дії із приводу НАТО періодично суперечать один одному.

“НАТУ - ні!”

У подібній ситуації найпростіше розглядати позиції принципових прихильників або супротивників шляху України на Захід. Якщо звертати увагу винятково на парламентські сили, то, у першу чергу, око може порадувати послідовність представників Комуністичної партії. Представники КПУ у випадку гострої потреби можуть собі дозволити таку “розкіш” як рішення законодавчих питань, що може зажадати ситуативно синхронного голосування з “олігархічними політичними силами” (а в найгіршому разі - ще й створення спільного коаліційного сьогодення з ними). Але у всім, що стосується тісного співробітництва України з Європою або (що ще гірше) США, комуністи непохитні майже так само, як і прогресивні соціалісти Наталі Витренко.

Свою непохитність “червоні” демонструють і словом, і справою. Наприклад, на найближчий час запланована спільна із ПСПУ спроба зірвати черговий етап навчань Sea Breeze, що повинен відбутися в липні. Невідомо, чия роль у подібних заходах виявляється вирішальною - комуністів або “витренковців”, але в 2006 році подібні навчання в Криму так і виявилися непроведеними. Зате в 2007, незважаючи на сукупні зусилля напівмаргінальних політичних сил, Одеській і Миколаївській областям удалося побачити натовську форму.

На відміну від позапарламентських товаришів, своє “фе” комуністи висловлюють і в сесійному залі. Причому, протест може бути традиційним з погляду розвиненого парламентаризму. Так, фракція КПУ повним складом проігнорувала квітневе голосування за закон, що схвалив рішення президента “Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України в 2008 році для участі в багатонаціональних військових навчаннях”. Але найчастіше червоні депутати прибігають до знайомим у стінах Верховної ради демаршам: або персональним (коли незгодна зі спробами “затягти країну в агресивний блок” фракція врочисто залишає пленарне засідання), або масовим (у стилі півторамісячної блокади трибуни “імені ПДЧ”, ініційованою Партією регіонів наприкінці січня 2008 року).

Антинатовською риторикою повняться й виступу комуністичних ватажків. Адже недарма Петро Симоненко із завидною періодичністю обіцяє зробити “все, щоб захистити нашу землю від перетворення в натовський полігон”. Для КПУ подібна війна з вітряними млинами - це й доказ відданого проходження один раз заявленої програмної мети, і засіб задоволення мріянь виборців, і зайва можливість для піару. І кожний пункт приносить свої переваги.

Швидше. Ще швидше…

Подібно комуністам свою позицію по НАТО вкрай рідко трансформують представники президентського табору на чолі із самим Віктором Ющенко. Як відомо, Гарант Конституції - чи не самий послідовний український прихильник інтенсифікації шляху нашої держави на захід. А разом з ним - і більша частина відданих партійців.

Офіційна думка НУ-НС із приводу членства України в Альянсі: скоріше би. І висловлення “зовнішньополітичних” спікерів блоку звичайно відбивають не українські реалії, а бажану дійсність. Так, наприклад, напередодні візиту в Київ генсека НАТО Яапа ДЕ Хооп Схеффера екс-міністр іноземних справ Борис Тарасюк заявив, що спекуляції на темі ПДЧ необгрунтовані, оскільки Україна й без того максимально наближена до нормативів Плану дій щодо членства. “Україна вже де-факто працює в режимі ПДЧ останні три роки. Щорічні цільові плани складаються по методології ПДЧ“, - пояснив нардеп.

Крім того, що представники НУ-НС декларують готовність вступати в Блок “як тільки, так відразу” (хоча, подібно іншим політичним силам все-таки “оглядаються” і на профільний референдум), вони ще й активно критикують всіх можливих супротивників злиття з Альянсом. Останнім часом найбільше “діставалося” соратникам Віктора Януковича - переважно за ідею вступити в переписку із Брюсселем із приводу “листа трьох” і спроби перехопити “референдумну” ініціативу на себе. Але “околонатовське” протистояння цих двох сил стало куди менш гострим після того, як у повітрі знову завитали слухи про прийдешнє створення “широкої” коаліції…

Крім декларації ідейної близькості до Північноатлантичного альянсу й демонстрації відданості президентським позиціям, у НУ-НС можна вишукати ще одну причину й на словах, і на ділі підтримувати Нато-інтеграцію. Як відомо найближчим часом повинна стартувати чотирирічна промо- кампанія, що покликана змінити думку українського народу із приводу приєднання до Блоку. Під шляхетну мету заплановано виділити чималі кошти, а рупором агітпоходу, швидше за все, стане саме НУ-НС. Якщо тільки нещодавно створенному “Єдиному центру” не вдасться перехопити в блоку ініціативу.

Положення зобов’язує

Подібно альянсу “Нашої України” і “Народної самооборони”, про свою відданість євроатлантичним ідеалам із завидною регулярністю заявляють БЮТ у загальному й прем’єр зокрема . З одного боку, це - обов’язкова частина підтримуваної Блоком Юліи Тимошенко політики “впровадження” у європейські й загальносвітові структури. До того ж чимала частина електорату БЮТ до ідеї Нато-інтеграції ставиться більш ніж поблажливо. З іншого боку, у надмірній активності в цій сфері й багатьох “бютовцев”, і саму Юлію Тимошенко обвинуватити складно. Адже після того, як навколо знаменитого “листа трьох” розігралася політична криза, Юлія Володимирівна відразу ж виявила готовність відкликати свій підпис з-під зразка епістолярного жанру. Та й під час візитів у Брюссель голова уряду, на відміну від президента, не демонструє готовність вступати в НАТО “з розбігу”. Навпроти, Юлія Тимошенко з активністю, гідної кращих спікерів Партії регіонів, апелює до народної думки й уже морально готується до референдуму.

По великому рахунку, офіційна позиція в БЮТ із приводу НАТО приблизно така ж, як у НУ-НС, - отут дійсне положення зобов’язує. Положення коаліційної сили, положення представників демократичного табору, положення поводирів України у світле майбутнє. Але багато чого впирається й у деталі. Важко сказати, наскільки особисто Юлія Тимошенко зацікавлена в Нато-інтеграції. Зважаючи на все, це - не та проблема, нерозрішення якої буде заважати прем’єрові спати. А тому, в “околонатівській” діяльності БЮТ часто прослизають нотки неодмінного бажання гідно “відповідати” моменту, але не більше.

Представники БЮТ справно голосують за всі необхідні закони й програми. Вони наполегливо декларують необхідність євроінтеграції України. Але при цьому намагаються “не скривдити” інші зацікавлені сторони. Далеко не всі виборці Юліи Тимошенко - полум’яні шанувальники Альянсу. Саме на них розрахована риторика про референдум, причому супроводжувана цифрами, які тим же “нунсовцам” і не снилися. “Референдум може бути після виконання всіх умов - а це років через 10“, - такою думкою ще в березні поділився глава фракції БЮТ Іван Кириленко. Не хочеться занадто псувати відносини з Росією? У БЮТ уважають, що в Блок можна ввійти одночасно з “північною сусідкою” (за десять років, напевно, планується кардинальним образом змінити відношення Москви до Альянсу)… Подібна очікувально-акуратна позиція хоч грає на БЮТ, але, крім іншого, дозволяє й засумніватися в стовідсотковій щирості намірів “тимошенківців”.

Так. Немає. Напевно…

Не БЮТ-сумнівами єдиними. Яскравим прикладом того, що позиція українських політичних сил по НАТО багато в чому залежить від “місця сидіння” служить Блок Литвина (а здебільшого - все-таки його лідер). Інтеграційні пориви Володимира Михайловича забавним чином залежать від ступеня його персональної інтеграції у владу. Застереження про референдум присутні в словах нинішнього лідера блоку імені самого себе, але в цілому “думка із приводу” пережила ряд трансформацій.

В 2002 році недавно вибраний спікером недавно вибраного нового скликання парламенту Володимир Литвин був “всіма руками - за” євроатлантичну інтеграцію. “Ми готові йти до співробітництва настільки далеко, наскільки готово до цього НАТО“, - говорив він. Втім, у ті далекі часи українські Нато-Перспективи виглядали досить примарними для того, щоб можна було дозволити собі порівняно безболісні голосні висловлення.

В 2005 році Володимир Михайлович продовжував залишатися переконаним прихильником дружби з Альянсом. Більше того, він свято вірив, що в НАТО Україну візьмуть раніше, ніж у ЄС. “Я візьму на себе сміливість сказати, що готовність НАТО мати більш тісні відносини з Україною набагато перспективніше, ніж відносини з ЄС. У нас відносини з НАТО більше продвинуті, чим з ЄС“, - лучився оптимізмом голова парламенту.

Через деякий час (і після “прольоту” на чергових виборах”) думка Володимира Литвина істотно змінилося. До виборів-2007 він уже відмінювався до кардинально іншої точки зору: “Я виходжу з того, що Україна повинна, напевно, закрити тему розмов про вступ у НАТО. Я впевнений у цьому і я наполягаю на тому, що ми повинні керуватися Декларацією про державний суверенітет, де чітко зафіксований позаблоковий статус України“.

На виборах, можливо, “антинатівська” риторика виявилася не зайвою. У всякому разі, у парламент Блок Литвина потрапив, де донині займає почесну аморфну позицію. З одного боку, представники блоку заявляють про неготовність України вливатися, абикуди , з іншої, - справно й повним складом голосують за законопроекти, подібні до тих, що підтримують проведення спільних навчань. По великому рахунку, позиція БЛ занадто сильно залежить від сучасної кон’юнктури політичного ринку, щоб можна було з легкістю розібратися: так хочуть чи ні “литвинівці” вступати в НАТО.

Технологія використання різних кошиків

При всій яскравості результатів порівняльного аналізу висловлень Володимира Литвина, до кращих проявів суперечливості а-ля Партія регіонів його блоку далеко. “Регіонали” будучи на словах принциповими супротивниками якщо не самого Альянсу, то вже точно найближчих перспектив вступу в нього України, на ділі далеко не завжди виявляються такими принциповими. І саме результат діяльності ПР із найбільшим “скрипом” проходить “аналіз на НАТО”.

Зовнішня позиція Партії регіонів по НАТО проста й добре корелюється з поглядами переважної частини “регіональних” виборців: неагресивність Блоку не доведена, тісно співробітничати з ним неварто (тільки в межах міжнародних потреб), приєднуватися навіть до ПДЧ можна винятково з волі народу й взагалі - Україна - держава позаблокове, а дружити повинна в першу чергу з Росією.

Найкраще в “регіоналів” виходить дружити з Росією, інші пункти принципової Нато-позиції можуть помітно коректуватися залежно від реалій і потреб.

Якщо залишити за дужками необґрунтованість більшої частини традиційних аргументів спікерів ПР (в українській Конституції не зафіксований позаблоковий статус держави, як би цього не хотілося деяким), виникає питання: чому ж тоді виникають такі голосні скандали. Як показує практика, Нато-тематика - благодатний привід (а не причина) для створення парламентських криз. І події січня-березня 2008 року це виразно продемонстрували. На ділі ж у опонентів Партії регіонів є маса можливостей довести непослідовність колишніх “біло-блакитних”. Як відомо, закон про основи національної безпеки (де й проголошується український шлях на захід) був прийнятий в 2003 році чималою кількістю голосів і з боку “регіоналів” теж. У свою чергу, будучи прем’єр-міністром, Вікторові Януковичу доводилося підписувати програму співробітництва ” Україна-НАТО” і це не викликало в нього різкого відторгнення. Та й за проведення “Морського бризу” і в 2007, і в 2008 роках сили НАТО можуть багато в чому дякувати депутатам-”регіоналів”. Наприклад, 11 квітня поточного року вже згаданий закон про багатонаціональні навчання благополучно підтримали 117 представників ПР.

Самі запеклі супротивники “втягти Україну” завіряють, що принципово не проти співробітництва з НАТО, просто вступати туди не хочуть. Але при цьому, вустами Василя Кисельова обурюються тим, що правительство Юліи Тимошенко не виконує всі умови програми ” Україна-Нато”. Найбільше поводження Партії регіонів нагадує спроби розкласти яйця по різних кошиках: і догодити супротивникам євроінтеграції, і залишити собі простір для маневру, якщо раптом ситуація настільки зміниться, що необхідно буде перемінити офіційний курс. У всякому разі, “інтеграційний” Універсал національної єдності Віктор Янукович уже підписував. І невідомо, що ще зможе стати внеском ПР, наприклад, у гіпотетичну “широку” коаліційну угоду. Не виключено, що президентові - знатному євроатлантисту - будуть зроблені “потурання”…

Флюгерська позиція відносно НАТО властива не тільки “регіональним партійцям”. Українські політичні сили в принципі не далекі такої схеми поводження, при якій декларується одне, натякається на інше, а робиться - уже третє-четверте. У питаннях інтеграції України із Заходом, як у багатьох інші, правлять бал міркування доцільності. Причому не зовнішньополітичної, а внутріпартійної. Жаль, тільки в керівництва Альянсу погляди не настільки широкі, щоб оцінити традиційну українську “майже що багатовекторність”.

Ксенія Сокульська.
По матеріалам: “Новинар”, День, Інтерфакс- Україна, РІА “Новости”, Росбалт, Українська Правда, Українські Новини, УНІАН

Розміщено в категорії Україна

Також схожі статті:
    None Found



Написати коментар або відгук

Важливо: Всі коментарі проходять модерацію, щоб попереджати появу спаму!


Реклама політаналізу:





Політаналіз - політичний аналіз сьогодення

Політична ситуація в Україні та у світі змінюється щодня, тож ми намагаємось слідкувати за подіями та сприяти поширенню тільки правдивої інформації, підкріплюючи її наявними фактами. Точка зору авторів не обов'язково співпадає з точкою зору читача, але це не значить що наш політичний аналіз є хибним, бо повага думки кожного - це і є шлях до демократизації суспільства.